ГУЛЯ́ЩИЙ, а, е, розм. Який любить гуляти, гуляє (у 2, 3 знач.). Весна настала красна, Зацвів пахучий крин; Немов козак гулящий, Прибрався Чигирин (Фр., XI, 1952, 480); Сидів [Саїд] у чайхані.. Перед очима плавом плив гулящий люд (Ле, Міжгір’я, 1953, 303); // Вільний від роботи. — На ту суботу [піду], — гулящий день буде (Мирний, II, 1954, 276); // Який не використовується (про коней, землю і т. ін.). — У мене є добрі коні. Вони зараз гулящі. Візьміть їх і зоріть своє поле (Мик., II, 1957, 352); Почувши, що десь на Тихому океані є гуляща земля, .. запріг він, не довго думавши, свого мишастого коня й мовчки рушив на Схід (Довж., Зач. Десна, 1957, 44); // Який веде розпусне життя. [Неофіт-раб:] І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці (Л. Укр., II, 1951, 230); [Залєський:] Судовий наказ зараз зробити треба про повернення гулящої Орини до законного чоловіка (Собко, П’єси, 1958, 43).
Гуля́щі лю́ди — вільне населення Московської Русі, що бродило по країні, шукаючи роботи. Звідусіль прибули до Разіна козаки, селяни, хлопи, .. нарешті, різні гулящі люди, що бродили по країні, шукаючи роботи (Іст. СРСР, І, 1957, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 192.