ГУ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Видавати або створювати глухий стук, шум при ударах, поштовхах, розривах і т. ін. По селах від білого світу і до темної ночі знай гупали неугавно ціпи (Мирний, III, 1954, 255); Вже чути, як гупає бубон, приказує гармошка (Ю. Янов., І, 1958, 54); Вдалині гупали важкі гармати (Перв., Материн.. хліб, 1960, 86); // у (об) що і по чому. З шумом ударяти, бити по чому-небудь. Кілька п’яних панів гупало в двері важкими чобітьми (Тулуб, Людолови, І, 1957, 108); Я гупав зеленим, як гарбуз, кавуном об коліно, кавун репався, і сік аж закипав на коліні (Сенч., Опов., 1959, 248); Радивон кидає хмурий погляд на своїх недругів. Гупає кулаком по столу (Горд., І, 1959, 505).
2. Важко, з шумом падати. Вікна плакали залишками скла, тріщали рами, і на долівку часто гупало важке каміння (Епік, Тв., 1958, 295); Поривчастий вітер прилітав невідомо звідки.., і від його подиху частіше гупали в траву підточені червою яблука та груші (Шиян, Баланда, 1957, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.