ГУПОТІ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Аж земля загула від гупотіння молодих ніг (Собко, Нам спокій.., 1959, 65); Збоку почулося гупотіння кількох пар ніг, що швидко наближалися до річки (Трубл., І, 1955, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.