ГУРБА́, и́, ж., розм. Те саме, що юрба́. Коли дивлюсь — ідуть якісь люди гурбою, і старі, й молоді, і дітвора (Вовчок, І, 1955, 8); Заквакали жаби в болоті гурбою, Легесенька пара знялась над водою (Коцюб., І, 1955, 432).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.