ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. гуркота́ти, гуркоті́ти і звуки, утворювані цією дією. І в занесених пугах над кіньми, і в поспішнім гуркотанні коліс чулась тривога (Коцюб., II, 1955, 94); Тільки ледь-ледь чути було далеке гуркотіння грому (Головко, І, 1957, 429); Несподівано почується гуркотіння горлиць, і даремно шукаєш їх очима. Непомітні, сидять вони чи на дубі столітньому, чи на тополі (Шиян, Партиз. край, 1946, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.