ГУ́РКІТ, коту, ч. Звуки від ударів, падіння, розрядів і т. ін., перев. протяжні, розкотисті. Чути гуркіт гармат (Н.-Лев., III, 1956, 308); 3 передпокою чути брязкіт замка і гуркіт дверей, що відчиняються (Коч., II, 1956, 487); В горах роздавався гуркіт далекого грому (Галан, Гори.., 1956, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.