Слово "гурт" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ГУРТ1, а́ і у, ч.

1. Зібрання, скупчення людей на протилежність одній людині. А вже коли сварка розпочнеться, то хлопець тоді зовсім тікає від гурту (Донч., VI, 1957, 151); — Що одинаку — справжня біда, то для гурту крапля лише (Крот., Сини.., 1948, 74); // Група людей, що знаходяться близько один від одного. Великий гурт людей стоїть коло похилої хати (Л. Укр., III, 1952, 730); Знизу до пам’ятника підійшов гурт школярів з молодою учителькою (Панч, Ерік.., 1950, 56); * Образно. З улоговини до вершин пливуть гурти автомашин (Уп., Вітчизна миру, 1951, 28); // Сукупність осіб, об’єднаних спільною метою, певними ознаками, властивостями. Спершу всі ці рибалки ділились на невеличкі гурти; кожен гурт мав свій громадський невід (Мирний, І, 1954, 351); За два роки у з’єднанні Федорова утворився невеликий, але бойовий гурт підривників (Шер., В партиз. загонах, 1947, 139).

У гурті́ — разом, спільно з іншими людьми; не окремо, не ізольовано. Добре тепер стали жити — стали ми в гурті робити (Укр.. присл.., 1955, 352); Селяни давно вже зорали межі, в гурті живуть щасливо, в добрі і достатку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 41).

2. Стадо великої рогатої худоби або взагалі група однорідних свійських тварин, об’єднаних з певною господарською метою. У старшого [брата] степи вкриті гуртами, отарами, табунами, а в меншого усе видохло (Стор., І, 1957, 30); Ми розподілили тварин на шістнадцять гуртів по 350-400 голів кожний (Колг. Укр., 11, 1961, 12); // Група птахів, що разом літають, ходять і т. ін. В вирій в пору ранню Гурт лебедячий летів (Щог., Поезії, 1958, 445); Вона крихтами хліба годує гурти голубині (Забашта, Вибр., 1958, 81).

◊ На гурт, перев. із сл. продавати, брати і т. ін. — все разом, у великій кількості; оптом. — То вже як пан стілько беруть на гурт, то я спущу.. по чотири (Фр., І, 1955, 372); Не гурт, у знач. присл., діал — мало. — Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно, — сказав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 317); У гурт; До гу́рту — в одне місце, разом з іншими. Вершники гасали по полю, рубали недобитих, а поранених зганяли в гурт (Панч, В дорозі, 1959, 61); Маруся поставила до гурту і свою мисочку (Кв.-Осн., II, 1956, 77).

ГУРТ2, а́, ч., архт. Ребро, смуга, пояс, що виступають на стіні будови. Коньоковий гурт — багате архітектурне оформлення конька даху з залізних, цинкових та інших профільованих прикрас (Архіт. Рад. Укр., 12, 1939, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 196.