ГУ́ЦАТИ, аю, аєш, недок., розм. 1. перех. Підкидати на руках, на колінах (дитину і т. ін.).
2. перех. і неперех. Під час руху підкидати, примушувати підскакувати. Привалившись до борта кузова, він зціплює зуби, щоб не застогнати, коли машина гуцає (Гончар, Людина.., 1960,163); // неперех. Підстрибувати, підскакувати під дією чого-небудь. Франка у вікно побачила, як кілька вершників, гуцаючи на сідлах, в’їжджали до села (Чорн., Визвол. земля, 1959, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.