ГІПЕ́РБОЛА1, и, ж. Стилістичний засіб навмисного перебільшення з метою посилення виразності. В основі гіперболи лежать художні перебільшення зображуваного об’єкта (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 90); У багатьох рисунках митці добивались виразності і дохідливості сатири, звертаючись уже не до символіки, а до гіперболи (Укр. рад. граф., 1957, 64); // Всяке перебільшення. Сказати, що Тодось — це був Мічурін, — Гіпербола і поетичний риск… (Рильський, 1,1956,177).
ГІПЕРБОЛА2, и, ж., мат. Незамкнена крива з двох віток, що утворюються при перетині площиною обох порожнин конуса. Крім кола, тобто найпростішої плоскої кривої лінії, вже стародавні грецькі математики знали про властивості складних плоских кривих ліній — еліпса, параболи і гіперболи (Бесіди про всесвіт, 1953, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 72.