ДА1, спол., діал.
1. єднальний. З’єднує однорідні члени речення або цілі речення. На селі стихло; хіба де стукне віконце да проскочить попід ворітьми хисткий парубок (Вовчок, І, 1955, 71); Биймо да биймо панів з паненятами! (Тич., І, 1946, 218).
2. приєднувальний. Приєднує речення або члени речення, що доповнюють чи уточнюють раніше висловлену думку. Вона мені: — Да ти, мабуть, зроду дурний! да ти се, да ти те! (Вовчок, І, 1955, 76).
3. протиставний. З’єднує члени речення або цілі речення з протиставним значенням. Для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? (Греб., І, 1957, 83); — Ревеш, вітре, да не плачеш, Бо тобі не тяжко (Пісні та романси.., II, 1956, 23).
ДА2, част., розм., рідко.
1. ствердж. Уживається при передачі підсумку роздумів з приводу чого-небудь у знач. так, дійсно. Да, хороша-таки штука життя (Головко, II, 1957, 179); // Уживається при несподіваній згадці про щось забуте або пропущене у попередній розмові, при раптовій зміні теми розмови і т. ін. — Да, — раптом згадав Сергій Іванович. — Подзвоню ж на станцію (Головко, І, 1957, 470); — Да, я не сказав, як потрапив до Маші (Ю. Янов., II, 1954, 77).
2. підсил. Уживається на початку речення для підсилення виразності висловлювання. — І чого в тебе такі очі сумні? — Да того, може, що нездужаю (Вовчок, I, 1955, 195); — Да ви просто геніальна голова (Мирний, III, 1954,285); // Уживається всередині речення перед присудком або групою присудка для підсилення його значення. А в нашому селі да був дід одинокий (Барв., Опов.., 1902, 266); Катря сього вечора да така ласкава була й весела (Вовчок, І, 1955, 197); // Уживається з наказ. сп. або при висловленні побажання, спонукання. — Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? (Вовчок, І, 1955, 73).
Да й, рідко — те саме, що Та й (див. та). Нехай собі да й шумлять дуби, шумлять дуби, де глибокі рови (Тич., І, 1946, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 201.