ДА́ВНІСТЬ, ності, ж.
1. Велика часова віддаленість виникнення, здійснення чого-небудь; давноминулі часи. Територія Переяслав-Хмельницького району.. становить значний інтерес, зумовлений не тільки глибокою давністю східнослов’янської культури в цій місцевості, але й деякими особливостями її історичного розвитку (Мовозн., XIV, 1957, 40); Добування стінових матеріалів з вапняку має вікову давність (Компл. використ. вапняків.., 1957, 192).
2. Довгочасне існування; застарілість. Голова райвиконкому ударив долонею по жовтій від давності папці (Донч., II, 1956, 11); // Час, протягом якого зберігається що-небудь. В погребах Мунтяну завжди були добрі вина, десятилітньої і п’ятнадцятилітньої давності (Чаб., Балкан. весна, 1960, 142).
За да́вністю (ро́ків, літ і т. ін.) — з причини великої віддаленості в часі. За давністю літ неможливо відшукати слід запропащеної рукописі [рукопису] (Л. Укр., V, 1956, 393); Леся бувала в Києві, ще коли жили в Новоград-Волинську, але за давністю ті відвідини пам’ятала невиразно (М. Ол., Леся, 1960, 68).
3. юр. Термін, протягом або після якого втрачається або набувається право на що-небудь. Загальна трирічна позовна давність поширюється і на правовідносини, що виникли до надання чинності Цивільному кодексові (Цив. кодекс УРСР, 1950, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 205.