ДБАЙЛИ́ВО. Присл. до дбайли́вий. То здається, що вона всміхається і дбайливо поспішається та клопочеться, то знов здається, що душить її якась туга (Вовчок, І, 1955, 290); Комуністична партія любовно ростила і виховувала його [комсомол], дбайливо спрямовувала енергію молодості на будівництво.. соціалістичного суспільства (Рад. Укр., 2.III 4957, 1); * Образно. Азіатська ніч дбайливо присипляла падь між горбами надбайкальського узгір’я (Трубл., І, 1955, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 215.