ДБАЙЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до дбайли́вий. І моя дрібна особа бувала предметом його [батька] дбайливості (Фр., IV, 1950, 190); Скрізь Турбай бачив зразковий порядок, чистоту й розумну дбайливість (Руд., Остання шабля, 1959, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 215.