ДВИГТІ́ТИ, гчу́, гти́ш, недок. Трястися під впливом дії сили; дрижати. — Йде [Сусанна Уласівна] по хаті, то аж поміст двигтить (Н.-Лев., IV, 1956, 138); Кузня двигтить від важких ударів парових молотів (Сенч., Опов., 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 218.