ДВОБА́РВНИЙ, а, е. Який має у своєму забарвленні два кольори. Подорожній приписував це [успіх] своїй двобарвній афіші (Мур., Свіже повітря.., 1962, 180); // Складений з двох частин різного кольору. Везувій наче викинув в море двобарвний прапор: блакитний з рожевим (Коцюб., II, 1955, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 219.