ДВОГОЛО́ВИЙ, а, е. Який має дві голови (у 1 знач.). Двоголову гадюку піймали узбецькі колгоспники в одному з кишлаків поблизу Ташкента (Веч. Київ, 17.1 1968, 4); Зачаровано дивились [відпочиваючі] на Ельбрус. Він, двоголовий, білосніжний, гордо прикрашав собою гористий краєвид (Збан., Любов, 1957, 173).
Двоголо́вий оре́л, іст. — те саме, що Двогла́вий оре́л (див. двогла́вий). Горді двоголові орли на стінах поспускали крила, як мокрі курки (Еллан, II, 1958, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 220.