ДВОРУ́ШНИЦТВО, а, с. Діяльність або поведінка дворушника. В епілозі поеми [І. Франка «Похорон»] розкривається її основна ідея — засудження зрадництва, дворушництва українських буржуазних націоналістів (Іст. укр. літ., І, 1954, 530); Дипломатом він ніколи не був, вдаватися до тонкощів не вміє. Та й від тонкощів цих хоч трохи, а відгонить дворушництвом (Шовк., Інженери, 1956, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 225.