ДВОРЯ́НСТВО, а, с. Панівний привілейований стан феодального (пізніше — і капіталістичного) суспільства, що складався з поміщиків і чиновників і мав основним джерелом доходу земельну власність. — Своя ж старшина, що потім у дворянство перелізла, і прибрала їх [землі] до своїх рук!.. (Мирний, IV, 1955, 365); // розм. Звання дворянина. Очевидно, і спадкове дворянство, і багатство мають [для Лісовського] далеко меншу вагу, аніж убогий мужицький побут і пісні (Стельмах, Хліб.., 1959, 46); // Збірн. до дворяни́н. Він [цар] дворянство награждає, Народ обижає (Пісні та романси… II, 1956, 285); І дворянства страшну силу У мундирах розплодила [ворона], Як тих вошей розвела (Шевч., І, 1951, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 225.