ДВОЄДУ́ШНИЙ, а, е, заст. Лицемірний. — Не міг він бути таким підлим, таким двоєдушним! (Собко, Стадіон, 1954, 206); // у знач. ім. двоєду́шний, ного, ч.; двоєду́шна, ної, ж. Лицемірна людина; дворушник. Лише двоєдушним буває спокійно і тихо, Лише безхребетні не мають собі ворогів. Я на спис підійму велике й маленьке лихо, Я хочу горіти так, як Ілліч горів! (Забашта, Квіт.., 1960, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 221.