ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що дво́є. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Вас., Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Гончар, І, 1954, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 218.