ДВІ́РО́К, рка́, ч., розм.
1. Те саме, що дво́рик. В п’ятницю ж у Люборацьких така колотня була в двірку, що й не сказати (Свидн., Люборацькі, 1955, 42).
2. заст. Дворець (у 1 знач.). Я швидше втік з монастиря та подався до царського двірка. Так собі дімочок; перед ним фонтан б’є вгору, навкруги квітки (Коцюб., III, 1956, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 219.