ДЕВІ́З, ч. 1. род. у. Стисле формулювання провідної ідеї, програми дій. — З людьми і для людей — се був девіз його життя (Фр., IV, 1950, 195); Будівники комунізму повинні жити і працювати по-комуністичному! — цей славний девіз став уже бойовим закликом для мільйонів радянських людей (Рад. Укр., 10.IV 1959, 1); * У порівн. Своєю творчістю Тичина утверджує ідеї Комуністичної партії; крилатий вираз — «Партія веде», немов гордий девіз, увінчує його поетичне слово (Укр. літ., 10, 1957, 10); // Правило, заповідь. Шевченко, куди б його не закинула доля, — завжди був вірний своєму девізу: не каятися, не гнутися перед царями (Тич., III, 1957, 126).
2. род. а. Короткий вислів або слово, що є псевдонімом автора якоїсь роботи, проекту або твору, що розглядається на закритому конкурсі. Учасники представляють свої твори під девізом (Мист., 1, 1959, 46); Вступні письмові екзаменаційні роботи вперше проводилися під девізом (Літ. газ., 1. IX 1959, 2).
3. род. а. Короткий символічний напис на гербі, щиті і т. ін. Те військо не мало ясних корогов, .. На простих селянських щитах не було Девізів гучних красномовних (Л. Укр., І, 1951, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 229.