ДЕЙНЕ́КА, и, ч., іст. У другій половині XVII ст. — селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні. Особливо активно діяли загони дейнек на Полтавщині (Іст. УРСР, І, 1953, 277); Іван Голота вже стоїть В уборі вбогого дейнеки, Лише рогатина в руках, Лише при поясі сокира (Рильський, II, 1946, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 232.