ДЕКЛАМА́ТОРСЬКИЙ, а, е. Прикм. до деклама́тор 1; // Власт. декламаторові (у 1 знач.). Я є в сій хвилі в дуже декламаторськім настрою і хочу Вам декламувати (Стеф., III, 1954, 214); С. Шкурат дуже тонко, без будь-якого декламаторського пафосу передає внутрішній розвиток образу — духовне збагачення Недолі (Укр. кіномист., III, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 234.