ДЕКЛАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Виразно читати художні твори, зокрема — вірші. Смуток щипав Вітю, і він декламує вірш (Вас., II, 1959, 182); Він взагалі легко запам’ятовував вірші, часто декламував Пушкіна, а найбільше «Руслана й Людмилу» (М. Ол., Леся, 1960, 11); // перен. Говорити штучно, піднесено, без проникнення в суть справи; механічно повторювати завчене. — Те, що вона нам декламувала, це не знання! (Донч., V, 1957, 552).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 234.