ДЕ́ЛЬТА1, и, ж. Гирло річки з численними острівцями й протоками на замуленій низині. В нижній частині Дунай поділяється на гирла і при впадінні в Чорне море утворює обширну низинну дельту (ГеоЛ. Укр., 1959, 312); Каспій.. гнівом піниться зі зла, б’ється в берег люттю п’яною, хвилю в дельту посила (Гонч., Вибр., 1959, 254).
ДЕ́ЛЬТА2, и, ж. Назва четвертої літери грецького алфавіту. Виявлено, що зірочка в сузір’ї Цефея, названа на стародавніх картах грецькою буквою дельта, змінює свій блиск (Бесіди про всесвіт, 1953, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 237.