ДЕРЕНЧЛИ́ВИЙ, а, е. Який деренчить, у якому чути деренчання. Левко шарпнув на себе деренчливі двері вітряка, переступив через поріг (Стельмах, Хліб.., 1959, 158); Грицько Вересай.. грав на кобзі і підспівував деренчливим, наче розбитий баняк, голосом (Бурл., О. Вересай, 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 248.