ДЕРЖКИ́Й, а́, е́, рідко. Який добре держиться (у 1, 2 знач.). Це держкий човен: хоч би ми й усі посідали, то здержить (Сл. Гр.); // В’язкий. Глина держка, добра для муру (Сл. Гр.).
◊ Держки́й на язи́к — який не розголошує таємниць. [Микита:] Тобі не скажу, ти не держка на язик (Сам., II, 1958, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 251.