ДЕРЗКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Який має тверду будову, грубий вигляд; дебелий, жорсткий. Хазяїн підвівся з крісла й попрохав гостей в залу, подибавши поперед їх своїми цибатими, але не дерзкими, неначе крихкими ногами (Н.-Лев., І, 1956, 623); Рейки залізниці виривались на хвилястий простір піщаних кучугур, порослих дерзкою травою чаполоччю і вільховими кущами (Коз., Гарячі руки, 1960, 238).
2. перен. Який не виявляє поваги, пошани; грубий, невихований. Хто мене з полів і злих потоків У життя твоє, скажи, приніс? Трудного, жорстокого на слові, Дерзкого, та й ще чого бува (Мал., Звенигора, 1959, 301).
3. Те саме, що дерзнове́нний. Твій погляд дерзкий в моїх думках встає, Зазира мені спильна ув очі (Манж., Тв., 1955, 49); Дерзкою формою сповіді на початку двадцятого століття несподівано для багатьох заговорив з масами Володимир Маяковський (Тич., III, 1957, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 251.