ДЕ́ХТО, де́кого, де́ким (прийм. звичайно відокремлюють частку «де» від займенника «хто» і стоять між ними), займ. неознач. Деякі люди, невелика група людей з числа інших. Сидять собі [арештанти], розмовляють, А дехто й куняє (Шевч., II, 1953, 187); Дехто з лібералів-поміщиків.. намагався використати творчість Остапа Вересая в своїх цілях (Тич., III, 1957, 155); // Хтось (кого не хочуть називати). Тобі усе, паньматко, смішки! А декому ні кришки: Тут думка неабияка Морочить козака (Гл., Вибр., 1957, 98); Просто Саня подавала декому голос: я, мовляв, осьдечки! (Шовк., Інженери, 1956, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 260.