ДЕ́ЩИЦЯ, і, ж., розм. Незначна кількість чого-небудь; трохи. [Панько:] Грошей заробили дещицю, але переконалися: що там найкраще, де нас нема (К.-Карий, II, 1960, 160); Що ж, у цих твердженнях є дещиця правди (Шовк., Інженери, 1956, 161); // Якась дрібниця; абищиця. — Не даремна назва і не дещиця той дворянський рід. Хоч не для мене він, то для сина здасться (Мирний, І, 1954, 150); Але вертаюся на тиховодий став, До гри метеликів, до сонних синіх квітів, 3 яких цю оповідь на давній лад почав, Хоч, може, дещицю й по-своєму примітив… (Рильський, Поеми, 1957, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 260.