ДЖЕРГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ДЖЕРГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Те саме, що деренча́ти. Тихенько, по-джмелиному, джерготів дріт, тонко-тонко скреготали обценьки й ножиці (Коз., Серце матері, 1947, 53); // Цвірінькати, щебетати, цвірчати, сюрчати (про птахів і комах). Щебечуть і джерготять пташки та шурхають ящірки в траві (Вовчок, І, 1955, 100); Заходилися цвірінчати, джерготіти, путькати різні птахи (Ю. Янов., І, 1954, 291).
2. Говорити швидко, нерозбірливо або незрозуміло. Харитон крутився біля них дзигою і джерготів Данилові в вухо (Смолич, Мир.., 1958, 21); Дівчатка і почали вбиратись.. Джергочуть коло мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Вовчок, І, 1955, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 262.