ДЗВЕНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзвені́ти і звуки, утворювані цією дією. Немає нічого оглушливішого, як дзвеніння розбитого скла в мертвій тиші ночей (Загреб., Європа 45, 1959, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 264.