ДЗВЯ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до дзвя́кати. От уже й сонечко сходить… дзвякнув дзвінок… (Вовчок, І, 1955, 33); Двері знову не піддалися, лиш засув, який вільно ходив у пазах, дзвякнув (Коз., Сальвія, 1956, 77); *0бразно. Музиканти на хорах уже настроювали інструменти, щоб дзвякнути краков’як (Донч., III, 1956, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 265.