ДЗИ́ГЛИК, а, ч., розм. Стільчик. А потім цариця Сіла мовчки на дзиглику (Шевч., І, 1951, 248); Федір, щоб не заважати другові, притулився на дзиглику проти печі біля вікна (Збан., Незабутнє, 1953, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.