ДЗЬОБ, рідко ДЗЮБ, а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. Його голова, прикрита чорною драною шапкою, нагадувала нічну хижу птицю з коротким дзьобом, з круглими очима (Н.-Лев., II, 1956, 216); — Іхтіологи, здається, кажуть, що меч-риба своїм дзьобом іноді пробиває обшивку корабля в океані… (Кучер, Чорноморці, 1956, 180); Посварилась сойка з дубом, А за що — бог знає; Грозить кігтями і дзюбом, Верещить і лає (Фр., XIII, 1954, 327); // перен. Такої форми деталь, пристрій у знаряддях праці і т. ін. Щоб комбайн з соломопресом обслуговувала одна людина, на пресі встановлена світлова сигналізація обриву шпагату і звукова сигналізація намотування шпагату на дзьоб (Колг. Укр., 8, 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 268.