ДЗІНЬ, ДЗІНЬ-ДЗІ́НЬ, виг. Те саме, що дзень. Сама [пані] як схопить дзвінок! по всіх покоях — дзінь-дзінь! Повбігали дівчата й хлопці (Вовчок, І, 1955, 76); Хомутець, дуга в окрасі, і вудила — дзінь та дзінь, попасом іде Донбасом в збруї вимащеній кінь (Руд., Дон. зорі, 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.