Слово "диба" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДИ́БА1, и, ж., іст.

1. Середньовічне знаряддя катувань. — На палю! — князь зикнув та шаблею брязь! — До палі ще пекло і диба! (Стар., Поет. тв., 1958, 213); 3 диби Покуту зняли [шляхтичі] ледь живого (Панч, III, 1956, 426).

2. перев. мн. Колода, яку накладали на ноги або руки арештанта. Ой на руки кайдани, А на ноги диби, — Хотять ляшки сіромаху До світа згубити (Укр.. думи.., 1955, 69); [Чопорій:] Бери його, веди, мосьпа-неньку, і забий в диби, щоб не втік! (Кроп., V, 1959, 139).

ДИ́БА2 див. ди́би.

ДИ́БА3, присл. Те саме, що ди́бом.

◊ Ди́ба става́ти (ста́ти) — те саме, що Ди́бом става́ти (ста́ти) (див. ди́бом). Як скочить Лев — аж диба стала грива… На Вовка бідного насів (Гл., Вибр., 1957, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.