ДИВАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; трохи дивний. Завжди.. існувало два Кузьмичі — один домашній, а другий біля мартена. Домашній був трохи дивакуватим, зі своїми химерами та примхами (Руд., Вітер.., 1958, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 270.