ДИВА́ЦТВО, а, с. Властивість за знач. дива́цький. Він був одиницею, з цілою самітністю й дивацтвом, які відрізняють чоловіка чи одиницю від одиниці (Коб., III, 1956, 106); Було в них [концепціях] немало і дивацтва, і казкових мрій, було багато й наївного (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 107); // Дивацькі дії, вчинки. Не-стор уперто працював коло своєї берізки.. Це не було ні примхою, ні дивацтвом: він справді любив природу (Дмит., Наречена, 1959, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 270.