ДИВНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до ди́вний. — Ой ти, козаче, який ти дивненький, Чи ж ти не бачиш, що мороз біленький (Укр.. лір. пісні, 1958, 114); — Що ж сьогодні снилось тобі, любко? — Сон приснився, та дивненький дуже (Л. Укр., І, 1951, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 272.