Слово "дивно" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДИ́ВНО. Присл. до ди́вний. Якось він дивно прозивався, але ми називали його «Йойна з трьома бородами» (Фр., IV, 1950, 10); Не беріть мені за зле, коли я у Львові поводилась дивно і проявляла видиму байдужність до того, що повинно інтересувати мене (Л. Укр., V, 1956, 354); Станеш на краєчку Шевченкової гори і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпро, вгору і вниз по Дніпру (Н.-Лев., II, 1956, 384); // у знач. присудк. сл. — Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (Вас., II, 1959, 424); Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм.. всім пригнобленим і бідним руку подаєм! (Тич., І, 1957, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 272.