ДИКТО́ВКА, и, ж., розм. і. Те саме, що диктува́ння. — Листа цього пише під мою диктовку медсестра Ліда (Гончар, І, 1954, 309); Улюбленець генерального писаря, писар Пшеничний, з ранку до вечора гнув спину, писав під диктовку гетьмана або Виговського (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 19).
◊ Під дикто́вку чию — під впливом кого-небудь, за наказом когось.
2. Те саме, що дикта́нт. А Рома який молодець! Пише без помилок диктовки! (Коцюб., III, 1956, 408); — От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати (Вишня, II, 1956, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 275.