ДИ́КІСТЬ, кості, ж.
1. Стан за знач. ди́кий 2. Я пильно Прислухався повіркам людей Освічених, що, мов недобитки Замерклого поганства й дикості, Осталися до наших ще часів (Фр., XIII, 1954, 192).
2. Властивість за знач. ди́кий 3-5. Сільська краса, чесність, навіть дикість, — все подобалось Ястшембському в Василині (Н.-Лев., II, 1956, 59); [Кай Летіцій:] А в тих країнах варварських і східних уже й самі стихії мов призводять до безміру і дикості в злочинах (Л. Укр., II, 1951, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 274.