ДИМА́Р, я́, ч.
1. Труба для відведення диму з печі житлового приміщення, казанної, заводу і т. ін. Зверху на покрівлях не видко ні одного вивода чи димаря (Н.-Лев., II, 1956, 400); Показався димар цукрового заводу (Шиян, Гроза.., 1956,245); * У порівн.За багато літ стеля й стіни покрилися сажею, в хаті було непривітно і чорно, мов у димарі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8).
2. Прилад з міхом для обкурювання бджіл. Для заспокоєння бджіл пасічники користуються димарем заводського виробництва, який складається з циліндричного корпуса з кришкою та міха (Бджільн., 1956, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 277.