Слово "димити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДИМИ́ТИ і ДИМІ́ТИ, млю́, миш; мн. димля́ть; недок. Виділяти, випускати дим. Лежать села, як купи гною на панському полі, а над ними димлять сахарні й гу-ральні (Коцюб., II, 1955, 55); Вдалині, там, де очищали поля від картоплиння, диміло багаття (Томч., Готель.., 1960, 178); // Погано горіти, виділяючи багато диму. Димить каганець — мідна гільза з-під міни… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 235); // перев. чим. Випускати дим при курінні. Хлопці в новеньких козирках [картузах].. димлять цигарками (Вас., І, 1959, 375); // перен. Виділяти пару. Андрій розігнув спину і застромив лопату. Він зігрівся, димів парою, неначе комин (Коцюб., II, 1955, 33); Між столиками бігали жваві офіціантки, балансуючи великими підносами, на яких диміли тарілки з борщем (Кучер, Трудна любов, 1960, 257); Шестерня виблискує обточеними боками. Синювата, гаряча, що аж димить, залізна стружка падає Федорові під ноги (Ткач, Арена, 1960, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 277.