ДОБА́, и́, ж.
1. Проміжок часу, протягом якого Земля робить один оберт навколо своєї осі; день і ніч. — Доба в космосі — поняття відносне, тому що за три земних доби я [космонавт] там прожив 64 космічних доби. Адже за півтори години відбувається зміна дня і ночі (Рад. Укр., 6.IX 1962, 3); // Одиниця виміру часу, яка дорівнює 24 годинам; тривалість дня і ночі. Мушу працювати годин по 10-12 на добу, а це шкодить (Коцюб., III, 1956, 280); Цілу добу, двадцять чотири години, вона [перша рота] нестиме караульну службу (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 43).
2. розм. Те саме, що пора́. В таку добу під горою, Біля того гаю, Щось чорніє над водою, Щось біле блукає (Шевч., 1, 1951, 3); Під таку добу погожу Подавать би творчі звіти (Рильський, II, 1960, 24); // чого. Період, пов язаний з якою-небудь подією, явищем. Промигнула В душі його щаслива та й болюща Доба любовних зітхань, сліз, надій І розчаровань (Фр., XIII, 1954, 201).
3. Тривалий проміжок часу, який виділяють за яким-небудь характерним явищем, подією; епоха. Вчорашні раби — сьогодні герої доби (Укр.. присл.., 1955, 336); О жовтнева ніч сувора! Осяваючи Неву, Віщим пострілом «Аврора» Почала добу нову (Уп., Про Донбас, 1950, 12); Широченні плани доби реформації диктувалися потребами внутрішнього стану країни (Ле, Наливайко, 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 316.