ДОБЛАГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., рідко. Благаючи, випросити що-небудь; ублагати. Благав бога, щоб дівчину… Хоч село побачить. Не доблагав… Поховали, Ніхто й не заплаче! (Шевч., І, 1951, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 320.