ДОБРА́НІЧ, виг. Уживається як побажання приємного сну, доброго відпочинку. — Ну, добраніч, моя дитино! Ти, певне, дуже втомилась? (Л. Укр., IIІ, 1952, 503); Вони прощаються коротко: — Добраніч! — Добраніч! (Собко, Срібний корабель, 1961, 161).
Добра́ніч да́ти кому, рідко — побажати кому-небудь приємного сну, доброго відпочинку. — Даруй, мій княже!.. Я почув, що ти вернув із ловів, і приходжу Тобі добраніч дати (Фр., IX, 1952, 215); На добра́ніч — те саме, що добра́ніч. — Так прощавайте. На добраніч! —Прощай. Добраніч! (Мирний, III, 1954, 45); [Кіндрат:] Що ж, ніби час спати. На добраніч (Корн., II, 1955, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 320.