ДОБРИ́ТИ1 див. добрива́ти.
ДОБРИ́ТИ2, рю́, ри́ш, недок., перех., діал.
1. Задобрювати. Вона вже і всміхається до його [нього] і стравою щонайкращою його добрить, так ні, сидить, насупившись, мов той сич (Сл. Гр.).
2. Хвалити, вихваляти. Знов примощується мати Чайченка добрить: «а моторний, а розумний, а славний» (Вовчок, І, 1955, 201).
3. Удобрювати (грунт). Ні вже, коли грунт піскуватий, то хоч чим, мовляв, добри, а хліба не їстимеш (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 323.